Знадобилося 24 роки після закінчення радянських репресій проти кримськотатарського народу, щоб стала можливою кінорепрезентація головної історичної травми цього етносу – сталінської депортації. Прем’єра фільму «Хайтарма» відбулася 17 травня 2013 року, напередодні дня пам’яті жертв цієї трагедії. У 2014 році кримські татари відзначили 70-ту річницю депортації кримськотатарського народу, на превеликий жаль, в умовах  утиску і репресій російської влади, які нагадують ті страшні дні 1944 року, і які не вкладаються в  головах  людей, що живуть у 21 столітті .
70 років назад 18 травня з півострова було відправлено перший ешелон кримських татар. «…Входив офіцер з солдатами. Увійшовши, офіцер голосно оголошував: «Іменем Радянської влади, за зраду Батьківщині, ви виселяєтесь в інші райони Радянського Союзу». На збори відводили 10-15 хвилин. Дозволяли з собою брати вузлики з речами не більше 10-15 кілограм. Тих, хто чинив опір або не міг йти, розстрілювали на місці. За період 18-20 травня 1944 року відправили 193 тисячі кримських татар, з них старих - 19,5%, жінок 36,7 % і дітей 43,8 %. Депортовані були розподілені й відправлені в 70 регіонів Радянського Союзу. Таким чином, були роз'єднані понад 40 тисяч сімей.»
Хочу запропонувати Вам одразу дві статті із минулорічного 5 випуску журналу «Кіно - Театр» : «Повернення народу, що вистояв проти знищення» Марії Тетерюк, а також інтерв’ю Роксоляни Свято з режисером і головним актором фільму «Хайтарма» «А. Сеїтаблаєв: "Кожен кримський татарин мріяв, щоб у нас було своє кіно. Я щасливий : зняти перший фільм випало мені"»
Репрезентація  кримських татар у кінематографі вкрай обмежена – фільми про них можна перелічити на пальцях однієї руки. Дві стрічки було знято українськими режисерами. В «Татарському триптиху» (2004, кіностудія ім. О. Довженка) Олександра Муратова, знятому за оповіданнями Михайла Коцюбинського, показано життя кримських татар початку ХХ століття. У документальній стрічці «З найкращими побажаннями! Енвер» (2005, Національна кінематика України) Вікторії Мельникової картини сучасного повсякдення кримських татар є ніби ілюстраціями до музичних творів всесвітньовідомого гітариста Енвера Ізмайлова, в одному з епізодів заторкується і тема депортації. Також можна згадати багатосерійний документальний телефільм «Про сина Криму та боротьбу народу», знятий минулого року в Туреччині. В ньому йдеться про боротьбу татар за повернення з вигнання на батьківщину та про життя лідера кримськотатарського національного руху Мустафи Джемілєва, який протягом тривалого часу був головою Меджлісу. Але всі ці фільми мали обмежений прокат в Україні, а то й не мали його зовсім, тож для широкої аудиторії залишились невідомими


.

.
Ідея художнього фільму про депортацію визрівала в татарській спільноті вже давно. Задум «Хайтарми» належав голові кримського телеканалу ART Ленуру Іслямову, який виступив головним інвестором та продюсером фільму. Поставити стрічку він запропонував Ахтему Сеїтаблаєву, актору київського Театру на лівому березі, і той настільки захопився, що погодився працювати без гонорару. Хоча Сеїтаблаєв актор театру, він має значний досвід і роботи в кіно як актор (зокрема в уже згаданому «Татарському триптиху» Муратова і «Мамаї» Олеся Саніна) та режисер (дебютував 2007 року телевізійною мелодрамою «Квартет для двох», відтоді зняв низку повнометражних картин, зокрема «Осінні квіти» (2009) за романом Ірен Роздобудько).
«Хайтарма» – це назва народного татарського танцю, що в перекладі означає «повернення». В його основу покладено реальний епізод біографії двічі Героя Радянського Союзу льотчика Амет-Хана Султана. У травні 1944 року командування полку дозволило йому відвідати батьків у Алупці. Саме на час візиту Амет-Хана припала операція НКВС з примусової депортації кримських татар. Йому вдалося врятувати своїх батьків та перевезти їх до Краснодарського краю (після війни вони змогли повернутися в Алупку). Цей історичний кістяк ожив, доповнений гумористичними побутовими сценками, любовними історіями, несподіваними поворотами.

«Хайтарма» працює з колективною травмою депортації, якої зазнали не лише кримські татари, а й інші народи (калмики, інгуші, чеченці, карачаївці, балкарці, месхетинські турки). Перегукується вона і з Голокостом, – в епізоді коли батько Амет-Хана висловлює дяку жінкам за боротьбу проти окупації, згадано татарку Саїде, яка переховувала єврейських дітей. Фільм намагається подолати травму депортації, вписати її в історію: в останньому кадрі діти, які тягнуться до світла і повітря під дірявим дахом теплушки – яскрава метафора життєвих сил кримськотатарського народу, що допомогли йому в нелюдських умовах узбекистанських спецпоселень дочекатися повернення. Тим самим «Хайтарма» долучається до формування національної ідентичності кримських татар, для якого необхідна реконструкція національної пам’яті (за формулюванням продюсера Ленура Іслямова: «Наші предки пережили війну, чи зможемо ми витримати пам’ять про неї?»). Ця національна ідентичність заперечує агресію щодо інших народів Криму: в стрічці показано добросусідські відносини українців, росіян, вірменів і татар напередодні виселення.
Хоча «Хайтарма» фільм художній, зображення самої депортації здійснено в цілком документальному дусі. Завданням авторів фільму було не полоскотати нерви глядачеві, а показати трагедію і зберегти пам’ять про неї, тож у сценах виселення панує атмосфера не жаху та жорстокості, а втрати, скорботи, туги. Відсутні зайвий пафос та екзальтація. В зйомках сцен виселення брали участь живі свідки депортації, яким тоді було по 5–6 років. Їхні очі промовистіші за будь-які кінематографічні вигадки. Ахтем Сеїтаблаєв : « На знімальному майданчику (зокрема, під час зйомок депортації на вокзалі) у нас було близько тисячі людей, шістсот – це ті старші люди, котрі пережили її ще дітьми. Для нас, як для творців фільму, це було дуже відповідально. А рівень їхньої віддачі, бажання брати участь стимулювали нас викластися не на сто, а на всі сто п’ятдесят відсотків». Камера не смакує натуралістичних подробиць людських страждань, хоча і їх вистачає: немовля, яке залишають у покинутому будинку, старий, що вмирає просто на сходах під час депортації, жінка, яку цькують собаками під час спроби втекти. Але прикметно, що інтеграція події депортації в історію здійснена у фільмі не до кінця: причини виселення опинилися за рамками оповіді. Саме по собі звернення до особистості кримського татарина, який став Героєм Радянського Союзу, підриває версію «зрадництва» на користь гітлерівців, що використовувалася радянською пропагандою для легітимації історичного злочину депортації. Але вельми необхідна популяризація конкурентних пояснень причин депортації (потреба в робочій силі для розбудови східних республік, імовірна підготовка до війни з Туреччиною), бо, як свідчить обговорення фільму в соцмережах та на сайтах новин, немало наших сучасників під впливом тої радянської агітки досі переконані, що смерть десятків тисяч людей може бути виправдана.
"Хайтарма" було визнано кращим ігровим фільмом та кращим фільмом 2013 року. Нагадаємо, раніше фільм про депортацію кримських татар "Хайтарма" виробництва України отримав премію "Ніка" в номінації "кращий фільм країн СНД і Балтії".

Тетерюк М. Повернення народу, що вистояв проти знищення //Кіно - Театр. – 2013. - №5. – С. 10-12.    Свято Р. Ахтем Сеїтаблаєв:"Кожен кримський татарин мріяв, щоб у нас було своє кіно. Я щасливий : зняти перший фільм випало мені"//Кіно - Театр. – 2013. - №5. – С.13-17