Цікавлюся книгами лауреатів літературного конкурсу «Коронація слова». Нещодавно прочитала роман Владислава Івченка та Юрія Камаєва "Стовп самодержавства, або 12 справ Івана Карповича Підіпригори" . Книга сподобалася своєю нестандандартністю, справжнім інтелектуальним гумором.  Гумор - багатошаровий, прозорі натяки на сучасних "діячів культури", на нешановного міністра й т.д. Співчуваю герою. Іван Підіпригора відчувається живою людиною. І ситуації майже як реальні. Початок XX століття. Київ — провінція Російської Імперії. Дванадцять справ агента царської охорони Івана Підіпригори (то не подвиги Геракла),  але й на його будні припадають бомби! Чорна магія, скарби Полуботка, попіл спалених «Кобзарів», валізи грошей, наркотики — з чим тільки не доведеться зіткнутися Підіпригорі! Цими сатиричними пригодами автори наважились кинути виклик не тільки стовпам державності Російської імперії, але й монополісту детективно-пригодницького жанру Борису Акуніну. Тонкий та дотепний гумор авторів книги стає зрозумілим вже з опису дійових осіб: окрім агента Підіпригори, це і Михайло Опанасович — письменник-початківець, що носиться з ідеєю своїх майбутніх «Записок юного лікаря» про життя медиків в селі, і  Володимир Ілліч — косоокий, лисий, гаркавий революціонер, охочий до наспівування «Інтернаціоналу», і Надінька — вирлоока дружина Володимира Ілліча, сексуально стурбована конспіраторка, і Шевченко — апостол «українствующих», ворог імперії, що шкодить їй з того світу...

Щира дяка авторам і найкращі побажання шанувальникам української книги! Тобто, нових, таких же цікавих книжок.

Інна Петрук